Досить часто в дискусіях щодо безпечності вакцинації зустрічаються згадки про американські програми відшкодування особам, які зіткнулися з певними негативними явищами після проведення вакцинації, і певні цифри звідти як докази певних тез за чи проти безпечності певних вакцин чи вакцинації взагалі.
Одразу зверніть увагу – недаремно мова йде про те, що це відбулося «після» вакцинації, а не «внаслідок».
Чому це важливо? Програми компенсації не мають на меті встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між несприятливою подією та вакцинацією. Тоді яка мета їх запровадження?
В 80-х роках 20 сторіччя, США зіткнулися з новим явищем – масовими судовими позовами до фармакологічних компаній, які виробляли вакцини, від бажаючих отримати компенсацію за справжні чи вигадані негативні побічні дії від вакцин. Цей процес через особливості судової системи США набрав масовості і навіть призвів до появи юридичних фірм, основним заробітком яких були позови до фармкомпаній з будь-яких приводів, і як наслідок – величезних сум виплат, які суди присуджували за позовами таких фірм. Зрештою це призвело до того, що більшість фармкомпаній вирішило взагалі припинити виробництво вакцин в США, що загрожувало поверненням на десятки років назад і масовими смертями та каліцтвами від хвороб, про які почали потроху забувати. Це загрожувало національній безпеці, тому питання потребувало негайного вирішення.
Вирішенням стало прийняття закону, яким було запроваджено програму компенсації, що мала стати певним компромісним шляхом врегулювання претензій і захистом для виробників вакцин та лікарів. Це дозволило виробникам в достатній кількості виробляти вакцини за прийнятними цінами, не закладаючи в них ризики масових судових позовів, лікарям – без остраху судового позову вводити вакцини. Тобто мета цього закону – зняти з виробників вакцин і лікарів тягар судових витрат, і в той же час запропонувати громадянам інший шлях врегулювання претензій, ніж існував до того. Ці заходи в комплексі мають на меті забезпечити доступність вакцинації та високий рівень охоплення населення вакцинопрофілактикою.
Програма запрацювала з 1988 року, після прийняття The National Childhood Vaccine Injury Act of 1986. В 2016 році вона зазнала певних змін (The 21st Century Cures Act (Public Law 114-255).
Основна теза програми – це визначення певного переліку вакцин (Vaccine Injury Table (Table), який підпадає під дію програми, визначення переліку негативних явищ – розладів стану здоров’я і часового періоду після вакцинації, протягом якого такі розлади виникли. Тобто, для прикладу, – якщо особа отримала дозу вакцини від правця і потім протягом чотирьох годин в неї розвинулася тяжка алергічна реакція, то презюмується, що особа зазнала наслідків від введення вакцини і має право на компенсацію. Справжня причина може бути й в іншому, але її ніхто не шукає в цьому випадку – якщо є факт вакцинації та факт виникнення в певному часовому проміжку певної, визначеної в переліку реакції, особа вважається постраждалою та може отримати компенсацію за рахунок коштів програми. Більше того, не досліджується, чи вірно була застосована вакцина (вік, спосіб введення і т.п.)
Факт врегулювання претензії особи за програмою VICP не є доказом небезпечності вакцини та не є визнанням з боку урядових органів причинно-наслідкового зв’язку між вакцинацією та несприятливими наслідками. Жодних висновків з цього приводу таким чином не робиться. Єдиною метою виплати програмних коштів в цьому випадку є швидке врегулювання претензії. Це, по суті, є певною угодою між особою та урядом, спрямованою на швидке та ефективне задоволення обох сторін конфлікту.
Також, напевно, багатьом знайома інша абревіатура – VAERS. Це також програма уряду США, якою запроваджена система інформування про несприятливі події після застосування вакцин. Так само тут важливе слово «після». Це просто інструмент збору інформації про певні несприятливі події, які, можливо, пов’язані з вакциною чи зі станом здоров’я особи або взагалі мають інші причини. Факт наявності зафіксованого системою повідомлення про несприятливу подію ніяким чином не доводить причинно-наслідкового зв’язку між вакцинацією та несприятливою подією, тому що VAERS не має такої мети та інструментарію. Про несприятливу подію до VAERS може подати повідомлення будь-яка особа, без будь-яких підтверджень факту чи своєї особи. VAERS фіксує будь-яке повідомлення без будь-яких суджень чи перевірок достовірності, зв’язку з вакцинацією і т.п. При цьому VAERS та програма компенсацій (VICP) не є пов’язаними, наявність інформації в VAERS не дає підстав для компенсації, а інформація з VICP не враховується автоматично в статистиці VAERS.
Бажаючі отримати більше інформації, можуть ознайомитися з інформацією, щодо програм на сайтах американських урядових органів:
https://www.hrsa.gov/vaccine-compensation/index.html
Олексій Тараканов, юрист, спеціально для ГО «Батьки за вакцинацію»