Роальд Даль – відомий англійський письменник норвезького походження, відомий нам в першу чергу завдяки казці «Чарлі та шоколадна фабрика», автор романів, казок та новел, поет та сценарист – втратив старшу доньку, Олівію, в 1962 році. Дівчинка померла від ускладнень кору. Через 26 років після цієї трагедії – у 1988 році, за два роки до власної смерті – Даль написав сповненого болю та розпачу відкритого листа до всіх батьків, благаючи тих захистити своїх дітей від кору.
З моменту написання листа минув 31 рік, але послання батька, що втратив дитину через хворобу, яку сьогодні можна попередити, не втрачає своєї актуальності. Особливо важливо прочитати його тим українським батькам, які незважаючи на величезну кількість випадків захворювання та летальні випадки серед дітей та дорослих все ще вагаються, чи необхідно захищати своїх дітей від кору.
Кір ніколи не був і не є «легкою дитячою хворобою». Тому наш обов’язок як батьків – подбати про те, аби найдорожчі для нас люди – наші діти, які ще не можуть приймати рішення самостійно – були захищені від смертельно небезпечної хвороби.
Кір: небезпечна хвороба
Олівія, моя старша донька, підхопила кір, коли їй було 7 років. Оскільки хвороба перебігала так, як це відбувається зазвичай, я пам’ятаю, як часто читав доньці, поки вона лежала в ліжечку, та не дуже переймався з приводу її хвороби. Потім одного ранку, коли Олівія вже одужувала, я сидів біля неї на ліжечку та показував їй, як робити маленьких тваринок з різнокольорових йоржиків для чистки трубок. Коли настала її черга зробити таку саму тваринку, я помітив, що її пальці та її мозок ніби втратили між собою зв’язок, і вона не може нічого робити.
Я спитав її: ‘Ти нормально почуваєшся?’
‘Я дуже хочу спати’, – відповіла вона.
За годину вона була непритомна. Через 12 годин вона померла.
Кір призвів до жахливої речі – так званого корового енцефаліту – і лікарі нічого не могли вдіяти, щоб врятувати її. Це сталося 24 роки тому в 1962 році (листа було написано в 1988 році – прим.ред.), але навіть сьогодні у дитини, хворої на кір, може розвинутись таке саме смертельно небезпечне ускладнення, як у Олівії, і лікарі можуть знову виявитися безсилими.
Проте зараз батьки можуть зробити дещо, щоб подібної трагедії не сталося з їхніми дітьми. Вони можуть наполягати на тому, щоб їхню дитину вакцинували від кору. Я не мав можливості зробити це для Олівії, тому що на той час ефективної вакцини від кору ще не було розроблено. Сьогодні ж ефективна та безпечна вакцина доступна кожній родині. Все, що Ви маєте зробити, – попросити свого лікаря ввести її Вашій дитині.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вакцинація від кору не пригнічує імунітет – імунолог
Не всі розуміють, що кір може бути небезпечним. Повірте мені – він небезпечний. Я вважаю, що батьки, які відмовляються вакцинувати своїх дітей, піддають життя цих дітей ризику. В Америці, де вакцинація від кору є обов’язковою, випадків кору наразі нема, – цю хворобу в країні еліміновано, як віспу.
Проте тут, у Великобританії, де багато батьків відмовляється від вакцинації через впертість, невігластво чи страх, все ще фіксується близько сотні тисяч випадків кору щороку. З цих захворілих більше 10 тисяч матимуть ті чи інші ускладнення. Щонайменше 10 тисяч матимуть отит чи пневмонію. Біля 20 помре.
БУДЬ ЛАСКА, УСВІДОМТЕ ЦЕ.
Щороку у Великобританії біля 20 дітей вмирає від кору.
А чим же ми ризикуємо, вакцинуючи дітей?
Майже нічим. Послухайте уважно. На території, де проживає біля 300 тисяч осіб, лише одна дитина раз на 250 років матиме серйозні побічні ефекти від вакцинації від кору! Тобто шанс – один на мільйон. Більше шансів, що дитина загине, почавившись шоколадним батончиком, ніж отримає ускладнення від вакцинації від кору.
То які ще сумніви ви маєте? Це злочин – лишити свою дитину невакцинованою
В ідеалі (згідно британського календаря щеплень того часу – прим.ред.) вакцина вводиться в 13 місяців, проте отримати її ніколи не пізно. Кожна дитина шкільного віку, яка ще не вакцинована від кору, має благати своїх батьків якнайшвидше відвести її до лікаря та щепити.
До речі, я присвятив Олівії дві свої книжки. Перша з них – «Джеймс та величезний персик». Я написав її ще за життя Олівії. Другу – «ВДВ, чи великий дружній велетень» – я присвятив доньці вже після її смерті від кору. Ви можете побачити її ім’я на початку обох цих книг. І я знаю, якою б щасливою вона була, якби знала, що її смерть допомогла врятувати багато інших дітей від хвороби та смерті.
